Інвестиційні спори

Інвестиційні спори – це особлива категорія суперечок, яка зачіпає інтереси між державними органами і іноземними приватними особами по іноземним інвестиційним проектам.

Поняття іноземні спори введене в науковий обіг разом з підписанням Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою і юридичними та фізичними особами інших держав.

Як правило, це спори з приводу націоналізації іноземної приватної власності або одностороннього припинення договорів, в яких однією із сторін була держава або державна організація, наділена функціями органу влади, а інша – іноземне приватне підприємство.

Необхідно відмітити, що на сучасному етапі розвитку економічних стосунків законодавство про інвестиції і інвестиційну діяльність дуже багатогранне. Неминуче також входження в українську систему правового регулювання міжнародних правових норм, які мають перевагу в правозастосовній практиці. Частенько при розробці національного інвестиційного законодавства переймається передовий досвід правового регулювання аналогічних стосунків в інших державах. Подібна практика обумовлена розширенням інвестицій за участю іноземного елементу. Національне і міжнародне правове регулювання інвестиційних стосунків, яке представляється, дуже специфічно, оскільки носить характер одночасно публічний і приватноправовий.

У зв’язку з тим, що правові норми, що регулюють увесь комплекс проблем, що виникають в процесі залучення і використання інвестицій, виходять за рамки якої-небудь однієї галузі права, що все відноситься до регулювання інвестиційної діяльності, національне законодавство підрозділяється на спеціальне і цивільне. Спеціальне законодавство складають предметні (чи рамкові) законодавчі і підзаконні акти, спеціально орієнтовані на регламентацію правового режиму власне інвестиційної діяльності або її конкретних організаційних і правових форм, легалізованих в Україні. Багато інших нормативних актів містять норми різних галузей права і регулюють різні за своїм характером правовідносини в інвестиційній сфері.

Цивільне законодавство складають комплексні законодавчі і підзаконні акти, що носять універсальний характер і встановлюють основні принципи і загальні етапи правового регулювання діяльності на території України і зарубіжних інвесторів разом з іншими суб’єктами господарської діяльності або комплексно регулюючі правовідносини в окремих сферах економіки і складові окремі галузі або підгалузі українського законодавства.

Існує безліч норм міжнародних актів, що містяться у багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорах, конвенціях, договорах, що укладаються у кожному конкретному випадку, які регулюють питання інвестиційних стосунків.

Велику групу міжнародних актів складають угоди про заохочення і взаємний захист капіталовкладень між Україною і іншими державами.

Тим самим в основному створена нормативна база діяльності інвесторів. Недосконалість нормативної бази, відсутність єдиного доктринального і законодавчого підходу з питань інвестиційних правовідносин є благодатним ґрунтом для виникнення інвестиційних спорів, як між самими інвесторами, так і між державою і інвесторами. Тому, для того, щоб мати правові можливості для захисту прав і законних інтересів інвесторів, потрібний належний механізм для вирішення виникаючих спорів. Для вирішення вказаних завдань виключно важливе значення, має судова практика.

Специфіка інвестиційних спорів обумовлена зіткненням при їх дозволі приватного і публічного права, що створює науковий і практичний інтерес для його дослідження. Під інвестиційними спорами в широкому сенсі розуміються будь-які спори, пов’язані з інвестиціями. Це можуть бути спори економічного, технічного, технологічного, адміністративного і правового характеру між різними суб’єктами. Причому економічні, технічні, технологічні і адміністративні спори можуть мати як самостійний характер, так і бути складовою частиною правової суперечки. У українському законодавстві термін “інвестиційний спір” прямо не використовується. Проте цей термін має кваліфікуючі ознаки – особливий склад учасників спору (інвестор як обов’язковий учасник), специфіку предмета (пов’язані з інвестиційною діяльністю), особливий порядок врегулювання.

Так, за характером вимоги інвестиційні спори можна розділити на приватноправові, публічно-правові, змішані. Прикладом публічно-правових спорів можуть бути спори, що виникають у зв’язку з оподаткуванням інвестиційної діяльності.