Переробка давальницької сировини виконавцем – робота чи послуга?

Становлення ринкової економіки на Україні супроводжується збільшенням різноманіття правових форм здійснення підприємницької діяльності господарюючими суб’єктами. Воно повинно здійснюватись в економічно виправданих та детермінованих способах і здебільш за допомогою договорів у відповідності із законодавством.

Господарський кодекс України у ст. 6 проголошує загальні принципи господарювання, одним з яких є принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання. Реалізації вказаного принципу на практиці сприяє розробка та прийняття необхідної законодавчої бази. Але розвиток законодавства з об’єктивних, а здебільш суб’єктивних причин на сьогодні не встигає за стрімким розвитком економіки, що призводить до неврегульованості окремих правовідносин або до виникнення протиріч в законодавстві.

Однією з нових форм реалізації господарської діяльності суб’єктами господарювання стала переробка сировини на давальницьких засадах, що набула  поширення у середині Україні та особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Аналіз літератури та нормативно-правових актів виявив неоднозначне, суперечливе трактування цивільно-правових зобов’язань виконавця з переробки давальницької сировини, що  призводить до непорозумінь та помилок у правовому регулюванні цих суспільних відносин. Суперечливе трактування зобов’язань з переробки давальницької сировини виконавцем як послуг чи робіт зумовлене наявними правовими актами.

Так Закон України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 04.10.01р. №2761-ІІІ у ч.2 ст. 6 кваліфікує дії виконавця як роботи. У Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених наказом Державного комітету промислової політики України №47 від 02.02.01 дається визначення операції з давальницькою сировиною як “надання виконавцем (виконавцями) замовникові (замовникам) за відповідну платню послуг з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини, незалежно від кількості етапів (операцій) її переробки з метою виробництва готової продукції”. Відомо, що вимоги спеціального закону, що засновані на доктрині роботи, пріоритетні для правозастосовної діяльності. Але позиція законодавця не може бути достатнім обґрунтуванням істинності для наукового знання. Тому пошук слід проводити через з’ясування сутності цих відносин.

Подібна ситуація спостерігається і в російському законодавстві. Податковий кодекс Російської Федерації пунктом 5 ст. 154 відніс діяльність з переробки давальницької сировини до послуг. Також в ч. 2 ст. 779 Цивільного кодексу Російської Федерації міститься вказівка на те, що за договором підряду надаються послуги (доречі, російські цивілісти, а саме А.Ю.Кабалкін, М.І.Брагинський та ін., висловили свою незгоду з таким положенням. Основним їх аргументом є те, що таке положення протирічить науковій доктрині роботи в цивільному праві).